Олена Созанська: «Очі потрібно тримати широко відкритими й бути готовим сприймати невідворотність змін, які вже почалися»

Олена Созанська – випускниця програми Key Executive MBA Львівської бізнес-школи УКУ (LvBS), засновниця проекту «Smart Space». Упродовж 7 років керувала готельним комплексом «Taor Karpaty Resort & SPA» – від етапу будівництва до отримання визнання як одного із кращих сімейних резортів України. Членкиня Ради випускників LvBS. Зараз навчається у Стенфордському університеті на програмі «Strategies for Sustainability».

«Smart Space» – це інноваційна компанія, яка перетворює будь-яку поверхню на багатофункціональний простір для ефективної роботи, навчання чи креативу. Команда проекту трансформує офісні стіни та столи, кімнати для переговорів, навчальні та дитячі кімнати й навіть цілі офіси та будинки в продуктивну робочу зону. На поверхнях, які пропонує «Smart Space», можна писати маркерами та крейдою, прикріпляти магніти й проектувати зображення. Компанія є ексклюзивним дистриб’ютором ірландської компанії «Smarter Surfaces», продукцію якої виробляють винятково в Ірландії.

Основними клієнтами «Smart Space», зокрема, є такі українські корпорації як «SoftServe», Львівська бізнес-школа УКУ, «Intellias», «Design Bureau Hochu Rayu», «Euristiq», «Keel», «Epam», Центр соціальних інновацій та інші.

«Smart Space» – це сімейний бізнес, а ініціаторкою його створення є Олена Созанська. Вона розповіла про свій досвід започаткування бізнесу під час пандемії, роль навчання на програмі Key Executive MBА в її житті й поділилася думками, як зміниться корпоративна культура в постковідному світі.

Олено, саме в час карантину, коли багато бізнесів згорталися чи переживали кризу, ви з чоловіком відкрили компанію «Smart Space». Що спонукало вас започаткувати власну справу?

Мабуть, найбільшим поштовхом стало те, що я завершила навчання на МВА й мені хотілося, щоб це увінчалось якимось новим кроком у моїй роботі. Ідея компанії зародилася давно, а енергію і драйв, які з’явилися після проходження програми «Key Executive MBA», я вирішила скерувати у правильне русло. Зрозуміла, що у цей момент є сенс створити компанію.

Очі потрібно тримати широко відкритими й бути готовими сприймати невідворотність змін, які вже почалися. Думаю, що виграє той, хто найшвидше зметикує й адаптується.

Оглядаючись назад і вже маючи досвід ведення бізнесу під час пандемії, дайте собі три поради на початок карантину. Що б ви, як лідер, зробили по-іншому?

Передусім, я усвідомила б і дала би зрозуміти команді, що пандемія з нами не тимчасово, а надовго. Це одразу вплинуло б на горизонт нашого планування. Виходячи з цього, думаю, що три поради звучали б так:

Перша. Подивитися на нові тренди й ніші швидше, ніж ми це зробили. Тобто зрозуміти, що набирають сили тенденції home office і т. д. Ми вже почали це вловлювати по ходу, а не передбачили відразу.

Друге. Я розподілила б ресурси з тією думкою, що так триватиме довго. Ідеться про фінансові, людські ресурси тощо.

І третє. Я швидше почала б думати про більш сталі рішення у плані партнерства й узагалі будувала би більш сталий фундамент, який дав би мені змогу планувати стабільне майбутнє компанії.

Як гадаєте, чи не виправдовуємо ми карантином багато власних управлінських помилок: прокрастинацію, неможливість чи небажання приймати рішення, відкладання якихось стратегічних змін?

100 %. Взагалі вважаю, що найперше, що роблять люди – це пробують знайти якийсь причинно-наслідковий зв’язок, а не просто прийняти ситуацію, особливо, якщо вона стосується їхньої відповідальності. Про це можна багато говорити і красномовно про це пише Деніел Канеман (американсько-ізраїльський психолог, відомий своїм бестселером «Мислення швидке й повільне». – Прим. авт.), але ми так влаштовані. До речі, ця книга стала першою, яку ми обговорили у межах Книжкового клубу. Тому найпростіше, що ми можемо зробити, – це визнати помилку. Тільки тоді зможемо помітити, коли намагаємося виправдати якусь свою недосконалість.

Я себе теж ловлю на тому, що деколи мені хочеться щось спихнути на карантин або інші обставини. Скажу банальну фразу, та якщо двері зачиняються чи щось перестає працювати, точно з’являється щось нове. Тільки питання, чи маємо ми достатньо знань, ресурсів і відкритості, щоби побачити ці нові можливості.

Які нові звички Ви заберете з собою у життя після пандемії?

Звички, пов’язані з онлайн-режимом. Передусім – це те, що не обов’язково витрачати час на дорогу, адже багато чого можна вирішити онлайн або телефоном. Ще одна корисна звичка, повторю, – це вловлювати тенденції та помічати нові можливості в цей турбулентний час.

Ну і, звісно, мити руки й носити маску. Ми часто сміємося про «мити руки», однак тут варто згадати цікавий момент. На навчанні в Стенфорді ми розглядали кейс компанії «Unilever» (величезна корпорація, до якої, зокрема, належить «Dove», «Luх» і багато інших відомих брендів), що запустила цілу кампанію в Індії, котра вчить маленьких дітей правильно мити руки. Вона називається «Допоможи дитині досягти віку 5 років» – і це все про миття рук. Адже там дуже висока смертність дітей до 5 років. І це, до речі, теж про цілі сталого розвитку. Ми живемо в країні, де тільки зараз, мабуть, задумалися про те, як правильно мити руки, та для когось це питання життя і смерті, особливо для маленьких дітей. Тому миття рук – теж непогана звичка.

Як, на вашу думку, зміняться стосунки «компанія-працівник» у постпандемічні часи? Які, можливо, нові цінності в корпоративній культурі ми побачимо у світі, який поборов СОVID-19?

Думаю, що найкращі шанси будуть у тих, які ще до пандемії навчилися будувати довірливі відносини з обох сторін. Адже режим віддаленої роботи, коли авторитарний режим правління вже не працює, вимагає, щоби людина була самовмотивована досягати результату. І дуже важливо, щоби було правильне розуміння, спільні цілі та системи мотивації, щоб компанії могли розвиватися завдяки відданим і лояльним працівникам, які працюють на результат.

Тому думаю, що питання довіри та спільного бачення буде ключовим для лідерів і процвітання їхніх компаній.

Розмовляла Наталія Фанок

Щодо карантину, думаю, ті, хто робить такий важливий крок у важкі часи, відразу мають імунітет і більшу силу, закладену в ДНК компанії, щоби згодом адаптовуватись і трансформувати свій бізнес.

Тому мене абсолютно не лякало те, що це карантин. А швидше, навпаки, додавало адреналіну для того, щоби зробити все ще швидше і ще краще й вийти на ринок у такий непростий час.

Розкажіть, будь ласка, більше про те, чим займається ваша компанія, в чому її унікальність?

Наша глобальна місія в тому, щоби трансформувати робочі, творчі та навчальні простори в місця, які надихають і сприяють командній роботі. А якщо практично, то ми перетворюємо стіни, і не тільки їх, в інноваційні поверхні, з якими можна взаємодіяти. Тобто на них можна писати, прикріпляти інформацію, проєктувати зображення й відео тощо.

Йдеться не лише про офіси, а й про навчальні заклади, котрі готові вийти за рамки в плані трендових підходів до навчання. Це ж стосується і будинків. Як показав карантинний час, для багатьох стало актуальним правильно організувати свій робочий простір удома. Проводячи багато часу в чотирьох стінах, люди шукають якісь цікаві рішення. Їм потрібна додаткова мотивація, здебільшого, це додатково оформлене місце, щоби залишатися ефективними. Ми в своїй компанії це теж відчули, коли й собі зробили home office з нашими поверхнями. З початку карантину попит, власне, на такий home office дуже зріс і продовжує зростати.

Звідки з’явилася ідея саме такого бізнесу?

Я часто подорожую і в одній із таких подорожей потрапила на виставку в Мілані, одну з найбільших у сфері дизайну. Там я випадково побачила ірландську компанію «Smarter Surfaces», яку ми й представляємо в Україні. Таке я бачила вперше, в той час на ринку України нічого подібного не було, і я собі «відклала» цю концепцію як класну ідею. Згодом, повернувшись в Україну, я припустила, що, мабуть, це могло б бути цікаво бізнесам і навчальним закладам. Обговорила цю ідею з декількома знайомими, до речі, зі спільноти «Alumni LvBS», і вони підтвердили її актуальність та інноваційність, що додало впевненості. Ця думка жила зі мною десь роки два, а після навчання я вирішила, що вона має стати реальністю.

Чи розглядаєте, можливо, масштабування свого бізнесу?

Так, і навіть маю чіткий план. Ми розглядаємо наш бізнес не як продаж окремих товарів чи послуг, а як рішення «під ключ» – від ідеї до повної реалізації. Вважаю, що наш клієнт, як і будь-який інший, зараз хоче не окремого продукту, а готового рішення. Тому для нас важливо бути присутніми у великих містах України. Так збіглося, що

минулого року, коли була перша хвиля пандемії, ми запустили компанію у Львові. А цього року, коли почалася третя хвиля пандемії, ми вийшли на ринок Києва.

Тому для нас оці хвилі пандемії визначають наступне місто, в яке ми заходимо. Зараз ми представлені у Львові та Києві, на черзі – Харків та Одеса. Рухатися будемо поетапно, оскільки для нас важливі партнерські стосунки – щоби компаньйон повністю відповідав нашому баченню та цінностям. Цей шлях нешвидкий, але він гарантує стабільність і впевненість у перспективі.

Якщо говорити про перехід від управлінської позиції, адже ви багато років обіймали посаду керівника «Taor Karpaty Resort&SPA», до відкриття власної справи, які, можливо, висновки ви для себе зробили? З якими викликами зіштовхнулися?

Я зрозуміла, що байдуже, якого масштабу компанія, однаково є перелік функцій, без яких вона не може існувати. У більшій компанії, як «Taor Karpaty», це від 100 до 150 працівників. Тут можна розподілити функції, побудувати систему. У власній справі команда невелика, багато функцій, особливо на початках, я виконувала з дуже вузьким колом людей. Але, з іншого боку, це додавало відчуття азарту й швидкості в реалізації планів. Адже велика компанія – неповоротка й деякі процеси неможливо запровадити відразу. У цьому й різниця. Не можна сказати, що щось менш цікаве чи десь є менше викликів. І там, і там я знаходила те, що мене драйвить.

Яку роль для вас відіграло навчання на програмі «Key Executive MBА» Львівської бізнес-школи УКУ?

Для мене це переломний момент. Коли мене запитують про це, завжди розповідаю, що перед тим, як піти на навчання МВА, мене попереджали, що це може призвести до значних змін у житті.

Жартома казали, що багато хто після навчання на МВА або розлучається, або змінює роботу. Оскільки змінюються цінності, а відтак, і погляди на життя, на себе й на своє місце в житті.

Але в мене ці зміни були винятково позитивними та проривними – я створила сім’ю, народила донечку та започаткувала власний бізнес. Водночас залишилася в управлінській структурі. І це все за два роки навчання на МВА.

Тому, вважаю, що сáме навчання, крім знань і середовища, спонукає до глобальних змін у житті людини, якщо вона до них голова. Якими будуть ці зміни – залежить уже від самої людини, але вони точно будуть правильними. Змінюєшся ти – змінюється все довкола.

З якими очікуваннями Ви йшли на програму й що саме спонукало вас отримати бізнес-освіту?

Я йшла на навчання за свіжим повітрям, адже розуміла, що досягла своєї стелі, тож щоби рухатися далі, мушу цю стелю прорвати. Йшла з інтуїтивним відчуттям, що мені це потрібно, щоби збагнути «а що далі?». Такими були мої очікування, десь так і сталося. Я не могла передбачити, як складеться далі, мабуть, ніхто не береться такого загадувати. Проте якщо є сміливість і внутрішнє відчуття, що пора розбити стелю, тоді варто прислухатись і наважитись!

Знаємо, що Ви не зупинилися і продовжуєте підтримувати принцип lifelong learning. Розкажіть, будь ласка, про ваше навчання у Стенфордському університеті на програмі «Strategies for Sustainability».

Навчання на МВА та декрет стали для мене моментом роздумів і переосмислення свого управлінського досвіду. Я зрозуміла, що моя найбільша пристрасть пов’язана з корпоративно-соціальною відповідальністю, а в подальшому – з питаннями сталого розвитку. Я усвідомила, що цю сферу потрібно розвивати й, безумовно, необхідно вчитись у тих, хто в цій царині найкращий. Побачивши, що є така можливість – гібридна програма «Strategies for Sustainability» – я вхопилася за неї. Це унікальний шанс, адже такі університети, як Стенфорд чи Оксфорд, раніше не розглядали варіантів онлайн-навчання чи гібридних програм (навчання частково онлайн, частково офлайн). І це те, за що треба подякувати карантину.

Ця програма спрямована розуміння, що цілі сталого розвитку – це те, що має бути в корені компанії, це те, що наповнює бізнес новими сенсами й приводить як до економії грошей та інших ресурсів, так і до глобального впливу на світ, в якому ми живемо. Це дуже цікава тема, оскільки в Україні вона перебуває на стадії зародження, тож дуже приємно, що LvBS теж активно порушує її різними курсами й вебінарами. Це означає, що Львівська бізнес-школа тримає руку на пульсі, що дуже надихає. Онлайн-частину навчання я вже пройшла. Далі має бути офлайн-частина, тож чекаємо, коли знімуть карантинні обмеження.

Тому так, lifelong learning у мене в крові. Коли я вчуся, не важливо, що саме я вивчаю, то отримую інсайти й ідеї. Для мене важливо постійно шукати свіжі думки. Це допомагає мені входити у стан потоку, який дає змогу бути ефективнішою як у роботі, так і в житті. Тому навчання для мене – це джерело енергії.

Нещодавно ви стали членкинею Ради випускників бізнес-школи. Яке значення особисто для вас відіграє спільнота LvBS? Що вас продовжує драйвити в цьому напрямку?

Вдячна, що була така змога і я потрапила до Ради випускників і можу структурованіше і регулярніше працювати над проєктами, котрі стосуються розвитку спільноти. Для мене Рада випускників – це правильне середовище й натхнення, котре я отримую після кожної зустрічі й після кожної нагоди поспілкуватися з кимось зі спільноти. Бо, по-перше, це непересічні люди, з якими цікаво і з якими знаходиш точки дотику, незалежно, в якій сфері ці люди працюють. А по-друге – це відчуття, що в нас є спільне поле цінностей, розуміння й довіри. Насправді це дуже важливо, адже перше запитання, котре ставиш собі в бізнес-середовищі, «що цій людині потрібно?». Тут розумієш, що нікому нічого не потрібно, всі готові допомогти й підтримати. Це теж дає мені ковток свіжого повітря та наснагу.

У мене були ідеї проєктів, які ми почали реалізовувати, зокрема, Книжковий клуб для спільноти випускників. Зараз у Раді випускників я планую цей і багато нових проєктів, уже заручившись підтримкою інших членів Ради та керівництва школи, що дуже лояльно і з великою радістю приймають будь-які ініціативи, навіть найшаленіші. Тому хочеться щось робити – є з ким і для кого.

Якщо ми говоримо про постковідне майбутнє, уявімо, що карантин незабаром закінчиться. Як, на вашу думку, компанії повертатимуться до «нормального ритму»?

Мені запам’яталися слова Валерія Пекаря, який колись сказав: «а чому ви думаєте, що є якесь поняття нормального?». Таким, як було, точно не буде. Ми це вже відчуваємо у співпраці з нашими постійними клієнтами, оскільки в них уже почався процес усвідомлення, що офіси точно не будуть такими, як були, адже змінюється сам підхід до роботи, навчання й усього іншого. Ми ще самі, напевно, не усвідомлюємо, яким воно буде й куди воно нас заведе. Просто треба бути достатньо гнучким і прудким, щоби вміти помічати сигнали й тенденції, котрі формуються і продовжуватимуть формуватися в постковідному світі.

Очі потрібно тримати широко відкритими й бути готовими сприймати невідворотність змін, які вже почалися. Думаю, що виграє той, хто найшвидше зметикує й адаптується.

Які нові звички Ви заберете з собою у життя після пандемії?

Тому думаю, що питання довіри та спільного бачення буде ключовим для лідерів і процвітання їхніх компаній.

Розмовляла Наталія Фанок