Андрій Гундер, Президент Американської торговельної палати в Україні (American Chamber of Commerce in Ukraine)

Уявімо, що карантин незабаром закінчиться. Як, на вашу думку, компанії повертатимуться до «нормального ритму»?
Різниця між Україною та країнами Європи в тому, що останні вже повертаються до роботи. Чому? Тому що там вакцинація йде значно активніше, ніж у нас. Здається, що наше повернення до нормального ритму відбудеться вже після того, як це зроблять інші країни. З одного боку, це добре, бо тоді ми зможемо навчитися на їхньому досвіді та помилках. Питання лише в тому, скільки ще ми сидітимемо в хатніх капцях, і як скоро змінимо їх на туфлі й почнемо одягати краватки в офіс. Багато людей скучили за особистим спілкуванням, але є люди, котрі звикли до нових умов, про що свідчать показники ефективності праці. Коли почалася пандемія, то в компаніях були переживання, адже дистанційно неможливо контролювати процес. Ти ж не знаєш, чи працює людина, чи дивиться серіали на Netflix?

Зараз постає багато питань щодо повернення: як усе відбуватиметься, скільки триватиме робочий день? Думаю, що, скоріш за все, це буде гібридний формат, який багато хто підтримує. Чимало компаній уже дали згоду на працю лише з дому. Як на мене, з цим не варто поспішати. Можна спробувати протестувати цей формат упродовж трьох місяців і подивитися, чи він працює. Наступне питання, який вигляд матиме офіс? У себе в компанії ми погодили із працівниками роботу в офісі, зараз іще погоджуємо кількість квадратних метрів на особу.

Швидке повернення України до звичного ритму роботи залежить від того як відбуватиметься вакцинація населення. Багатші країни мають більше можливостей, але це не завжди працює. Прикладом є Індія, за якою зараз спостерігає весь світ. На початку вона була передовою, виробляла та розповсюджувала вакцини, проте за останні тижні ситуація змінилася не в кращу сторону (з’явився новий штам вірусу. – Прим. ред.). Попри те, до повернення в офіси однозначно варто готуватися, проте реальну картину, якою буде нова модель праці, ми зможемо побачити тільки після тестового режиму. Хоча на моє переконання, гібридний формат буде ближчим до нової реальності.

Якщо ми вакцинуємося пізніше, то чи є ризик щодо конкурентоспроможності бізнесу в Україні? Через повільні темпи вакцинації багато українських партнерів не зможуть подорожувати в робочих справах. Можна буде спілкуватися онлайн, але рано чи пізно доведеться повертатися до побутових стосунків. Чи це не віддаляє нас як країну в усіх промислових сферах?
Так, це буде певною завадою, тому бізнесу варто розуміти важливість вакцинації, адже це може вплинути на розвиток економіки. 21 квітня США внесли Україну до списку країн, які не рекомендують відвідувати. Щоправда, до цього списку ввійшли й 80 % країн світу. Ми очікуємо на детальнішу інформацію щодо того, чи будуть запроваджені паспорти вакцинації, а також коли й куди можна буде подорожувати. Тут є загроза, що Україна знову потрапить до списку країн із низьким відсотком вакцинованих.

Для індустрій повернення до нормального стану може бути різним. Як вважаєте, яким із них буде складно повернутися та продовжувати розвиватися у звичних колись умовах?
Думаю, що саме через неможливість подорожувати, складно буде саме туристичним індустріям, які пов’язані з туризмом. Однак були сектори, що в період пандемії активно розвивалися: зріс продаж посудомийних машин, харчів, алкогольних напоїв. Нещодавно у Великій Британії опублікували дослідження, котре показало, що в цій країні збільшилася кількість смертей від алкоголізму. Це свідчить про те, що пандемія вплинула не лише на індустрії, а й на ментальне здоров’я людей.
Повертаючись до питання,

важко сказати чи залишаться такими ж затребуваними ті індустрії, котрі мали попит у час карантину. Є також ризики, що багато з них не повернуться до звичного способу праці. Наприклад, роздрібна торгівля – перейшла в онлайн і може там залишитися.

Зараз багато людей успішно пристосувалися до купівлі з доставкою, адже це зручніше. Натомість сільськогосподарські та будівельні галузі продовжуватимуть працювати у звичному режимі та впливатимуть на цементні індустрії й усе, що пов’язане з виробництвом металу.

Оглядаючись назад і маючи досвід ведення бізнесу під час пандемії, які три поради ви б дали собі на початку карантину?
Ми швидко відреагували на зміни, спричинені пандемією. Зараз маємо цілий проект «Лідерство під час кризи», в якому ділимося власним досвідом і розповідаємо про шлях інших партнерів.

 

Якщо говорити про поради, то перша – це усвідомити, що є багато речей, на які ти не можеш впливати. Тому не потрібно зациклюватись і стресувати через те, що тобі змінити не під силу. Друга – комунікації забагато не буває.

 

Щоранку я зустрічаюся зі своєю командою та спілкуюся. Для цього в нас є багато приводів, наприклад, кава з президентом компанії чи staff meeting (зустрічі з персоналом). Такого ж спілкування потребують окремі сегменти ваших компаній, в яких у цей період можуть з’являтися «тріщини». Найкраще все це «лікувати» комунікацією. І остання порада – вчіться будувати довіру в онлайні. Її важко втримати, коли нас об’єднують лише монітори, адже тоді багато проблем здаються поверховими. Тому потрібно вчитися дослухатися до потреб працівників.

Які нові звички, набуті впродовж карантину, ви хотіли б узяти із собою в майбутнє?
Скажу дуже просто – я хотів би зберегти вміння цінувати і знаходити щастя в дрібницях. Кожна усмішка й особиста зустріч стали для мене безцінними. Недавно в мою лексику ввійшло слово «емпатія», що означає чуйність, співпереживання. Як на мене, це дуже важлива риса в теперішніх обставинах, адже ми не знаємо, що відбувається в іншої людини по ту сторону екрана. У когось триває ремонт просто над головою, дехто працює пізніми вечорами, коли вкладе дітей спати, тому не можна всіх рівняти.

Ще я хотів би зберегти основні навички сьогодення – інноваційність, тобто вміння адаптуватися до нових реалій, і гнучкість. Час, у якому ми живемо, вчить нас шукати і пробувати щось нове.

Однією з перших до такого новаторства нас підштовхнула диджиталізація. Варто згадати і про лідерство, адже в таких умовах нелегко йти попереду. Пандемія довела, що лідер – це не титул чи посада, а діяльність.

Раніше ви згадували, що карантин впливає на ментальне здоров’я людей. Часто через постійну напругу працівники почуваються втомленими й роздратованими. Як, на вашу думку, лідер мав би діяти в такій ситуації та ефективно управляти людьми?
В одному з наших досліджень ми побачили, що труднощі працівників на роботі пов’язані з емоційним вигоранням. В опитуваннях це підтвердили 59 % генеральних директорів. Окрім того, вони відзначили, що причинами цього вигорання є брак відчуття командної роботи, недостатність спілкування та цифрова втома. За цих обставин варто навчитися розпізнавати стан не лише працівників, а й самого себе. Важливо розуміти, коли ти сам утомлений і роздратований, адже це переймають й інші. Тому, щоби вміло управляти працівниками, нерідко треба й самому шукати джерело натхнення та ресурсу. Тоді ти зможеш підтримати свою команду.

Прикладів як цього досягти є багато. Можна побути на природі чи поділитися своїми проблемами з іншими. В Україні є стереотип, особливо це стосується чоловіків, які за будь-яких обставин мають залишатися сильними, не говорити про свої слабкості й вигорання іншим. Але коли ти переступаєш цю межу й починаєш ділитися своїми переживаннями, то розумієш, що не тільки в тебе є труднощі.

Така проблема сьогодні нависла над усіма, бо люди все ж вразливі. Їхній емоційний стан приховують усмішки на фото, що їх ми бачимо зі своїх комп’ютерів. Саме цей «фасад», бо маска зараз набула нового значення, ховає справжню людину, яка є чутливою, яка переживає.

Ми не можемо знати як вона почувається, що з нею відбувається, чи вона часом не плаче в той час, коли відімкнена камера. Пандемія змінила нас, навчивши дослухатися одне до одного. Цікаво чи це вміння залишиться з нами чи відійде з поверненням в офіс?

Натомість, як гадаєте, чи мали б лідери бути відвертими зі своїми командами, ділитися своїми болями? Чи все ж вони намагаються не проявляти слабкості, тримаючи щит захисту словами «все добре»?
Мені здається, що багато хто цей щит іще тримає. Тут я пригадую собі духовного лідера греко-католиків Блаженнішого Святослава, який плакав тричі. Це було на похороні його диякона, згодом – матері й під час перебування в Мюнхені, коли почув про загрозу вторгнення російських військ, які наблизилися до кордонів України. Його відкритість тоді вразила мене. Якщо говорити про лідерів у бізнесі, то не згадаю, щоби хтось так виявляв свої почуття. Це досить важко, тому не кожен готовий.

Як думаєте, люди виправдовують свої недопрацювання пандемією?
Якщо людина чогось не хоче робити, то вона завжди знайде на це причину. Нещодавно в соцмережах був популярним мем «давайте вже після Пасхи», який можна легко перефразувати на «давайте після ковіду» і це буде реальністю. Щоби цього уникнути людям необхідна мотивація.

Які нові цінності, традиції в корпоративній культурі та роботі з людьми ми побачимо у світі, який поборов COVID-19?
Як я вже казав, пандемія зробила нас людянішими. Ми переосмислили те, що має значення в житті, і що є другорядним. Умови, в яких ми всі опинилися, показали нам, що все має свій початок і кінець. Ми почали дивитися на світ по-іншому. Частіше запитуємо в себе: заради чого я прокидаюся, йду на роботу, роблю ті чи інші речі? Як не дивно, але закритий простір дав нам більше можливостей пізнати самих себе. Чи збережуться ці цінності після виходу в офіси залежить і від лідерів. Коли пандемія мине, важливо, щоби вони оглядалися і згадували, в якому стані ми тоді були, бо цей урок важливо запам’ятати.

 

Розмовляла Софія Опацька