Важко повірити, що теми зі сфери бізнесу можуть мати зв’язок із особистістю Андрея Шептицького, якого ми зазвичай знаємо як митрополита Галицького та предстоятеля Української греко-католицької церкви, і про якого ще так мало знаємо насправді. Аби у швидкоплинному сьогоденні розгледіти актуальність його настанов, потрібен кропіткий аналіз і, мабуть, відкрите серце. На щастя, книга Мирослава Мариновича, що оповідає про принцип «позитивної суми» у вченнях Шептицького, дає нам такий дарунок.
На перших сторінках книги Мирослав Маринович доречно зауважує, що основна ідея принципу позитивної суми — «від співпраці виграють усі учасники, — перестає бути аксіомою: її тепер знову треба доводити».[1] Видається, що наші підходи до досягнення добробуту час від часу переживають певний процес саморуйнації. Задуми, що схвалювалися як беззаперечна «позитивна сума», як от створення Європейського Союзу, тепер зазнають нових викликів і хвиль скепсису. Тому-то особливо цінно звертатися до настанов мислителів, які не тільки нагадують про нетлінні ідеї, а й перегукуються із теперішніми запитаннями бізнес-менеджменту, політиків і людства загалом.
Тоді як актуальність думок митрополита Шептицького сама собою вдало зображена у книзі, аналогії з його вченням також прослідковуються у працях сучасників, які диктують світові тенденції для розв’язання злободенних проблем. У 2011 році стаття Майкла Портера у співавторстві з Марком Крамером під назвою «Creating Shared Value»[2] (Творення спільної цінності) сколихнула академічну сферу, що вивчає соціальну відповідальність бізнесу. Висновки з цієї сучасної статті і богословські формули Андрея Шептицького початку XX століття мають немало спільного.
Творення «спільної цінності» — більше, ніж благодійність
Одна з основоположних ідей «творення спільної цінності» за Портером і Крамером полягає у тому, що бізнес і суспільство, в якому він функціонує, є взаємозалежними.[3] Відтак, обираючи шлях для росту і розвитку, бізнесу доцільніше інвестувати у план дій, який одночасно сприяє розвитку суспільства, тобто слідувати принципу «позитивної суми». Такий підхід спонукає шукати проєкти, які дозволяють різним гравцям у співпраці створювати більше, ніж вони б створили поодинці, а значить, як пише Мирослав Маринович, культивувати додану вартість.[4] Цікаво, що англійське слово «value» перекладається як «цінність» або «вартість» і, говорячи про «shared value», Портер і Крамер мають на увазі ту ж «додану вартість» або іншими словами «позитивну суму».
За таким ціннісно-вартісним мірилом вони пропонують бізнесу сканувати свою суспільну діяльність. Зазвичай компанії мислять ціннісними показниками, рахуючи здобутки над витратами, саме щодо економічної діяльності, водночас, вважаючи суспільну діяльність чистими витратами. Так склалося, що в гонитві за покращенням репутації чи можливо суто з благих міркувань, часто компанії фінансують проєкти, які не пов’язані з їхнім бізнесом, тобто займаються благодійністю, яка хоч і є цінною для суспільства, справді постає у негативному світлі витрат для бізнесу. З такого ракурсу, щоб суспільство виграло, бізнес повинен витрачати, тобто грати за принципом «нульової суми».
Натомість, як вчить митрополит Шептицький: «Помагайте убогому не лише з дня на день, а, як можете, так поможіть, щоб він міг вийти з біди та стояти на своїх власних ногах. Давайте убогому здатність до заробітку — научіть його, покажіть йому, як би він сам міг свою долю поправити».[5] Аналогічно, Портер і Крамер наголошують, що «спільна цінність» чи «позитивна сума» полягає не у простому перерозподілі набутого, а у розширенні загального джерела благ, з якого суспільство може черпати користь.[6] Як наслідок, творення спільної цінності — це комплексна інтелектуальна вправа з переосмислення бізнес-процесів — основ, які зрештою і визначають конкурентний успіх фірми.[7] Дарування компаніями коштів на різні проєкти, які не стосуються основ їхньої діяльності, є беззаперечно важливим актом милосердя щодо інших — благодійністю. Водночас, бізнес, що діє саме в ролі бізнесу, мислячи ціннісними показниками, має набагато більший потенціал у вирішенні суспільних питань.[8] Саме такий підхід і розкриває формулу Шептицького, яку вдало резюмує Мирослав Маринович: «замість того, щоб принести спраглому склянку води, краще відкрити йому шлях до цілого озера».[9]
Дороговкази у творенні «спільної цінності»
Портер і Крамер відзначають три напрями, якими бізнес може слідувати для створення «спільної цінності», а саме: переосмислення товарів і ринків, переоцінка продуктивності і розвиток місцевих громад-кластерів.[10] У вченнях Шептицького існують схожі дороговкази та описані вони як любов, далекоглядність і об’єднання сил.
Насамперед, переосмислюючи товари і ринки, виробник повинен ставити запитання, у чому користь його продукту, чи задовольняє він глибинні потреби інших, у чому його добро.[11] Іншими словами, мій продукт заохочує споживання заради споживання, чи він має глибшу цінність, зосереджену на добробуті споживача? З богословської перспективи митрополита Шептицького ця настанова звучить як: «Любов полягає в тому, щоб бажати іншим добра і, оскільки це можливе, причинятися до нього. Хто справді любить, той дбає про інших; їхнє добро лежить йому на серці».[12]
Добробут споживача — ціль, що виникає з любові, мала би бути першопричиною і джерелом позитивних змін компаній. Адже потреби людей у покращенні життя — невичерпні, а значить і поле ідей для вдосконалення того, що вони купують, також безмежні. Відтак, наприклад, харчові компанії, які турбувалися про вдосконалення смаку їхньої їжі для форсування обсягу продажу, тепер ламають голову над зміною технологій, аби зробити їжу здоровішою.[13] Позитивні тенденції беззаперечні, хоч і складно визнати, що компанії, які до цього успішно жили на експлуатації споживацтва, раптово «подобрішали». Наразі, скоріш за все, саме втрата клієнтів, які поступово відступають від шкідливих пропозицій, змушує менеджерів переосмислювати свої бізнес-моделі. Незважаючи на простоту і очевидність того, що добробут споживача важливий, на диво, ця настанова стала вагомим голосом для розвитку бізнесу лише віднедавна.
Другий напрям на шляху до створення доданої вартості — переоцінка продуктивності — стосується складових виробництва: використання ресурсів, управління процесами і людьми, безпеки і умов праці.[14] Ці елементи не тільки задіяні у функціонуванні бізнесу, а й мають безпосередній зв’язок із суспільними питаннями, оскільки стосуються довкілля, технологій, і головне — людей. Саме тому кожен етап створення продукту чи послуги — це простір можливостей вдосконалити бізнес і віднайти нові конкурентні переваги.
Суть цього напряму в тому, щоб замість думати над скороченням витрат — короткозорим ходом, який зрештою насправді скорочує продуктивність — виробник зосереджується на пошуку більш сталих підходів до виробництва, включно з підходом до залучених у нього людей.[15] Саме становищем людини Андрей Шептицький у цих процесах найбільше переймався: «Праця чоловіка – це частина його життя, не товар, ціна якого росте або маліє залежно від попиту. Нелюдяністю і мерзенним злочином є зловживати людською працею, і гріхом, що кличе о пімсту до неба, — затримувати робітникові заслужену платню… Не годиться прирівнювати людину до предметів зиску та оцінювати її за вартість, яку становить її сила. Оплата праці має бути справедливою. Визначення її міри залежить від багатьох обставин».[16]
Окрім прямої експлуатації праці, проти якої і виступав Шептицький, ця настанова також змушує задуматися про інші теми, гаряче обговорювані у наш час, як-от баланс між роботою та особистим життям, право «відключатися» (right to disconnect), ментальне здоров’я працівників. На щастя, цивілізовані умови роботи у сучасному світі не є рідкістю, проте від цього не менш поширеним є переступання тонкої межі між зиском з людської праці і повагою до часу, життя і гідності людини. Тому саме компанії, що впроваджують «новаторські» заходи з підтримки здоров’я, інтересів, вільного часу працівників, вибиваються на передову у бізнес-середовищі: здобувають переваги у перегонах за талантами і, зрештою, за довгостроковим підвищенням власної продуктивності.
Останній дороговказ у творенні спільної цінності, який чітко перетинається із візією митрополита Шептицького, настановляє розвивати місцеві кластери. Сюди входять цілі мережі, що оточують бізнес: постачальники, партнери, логістична інфраструктура, академічні та інші пов’язані громади, що завдяки власному розвитку стають опорою для бізнесу, який у них інвестує та від них залежить.[17] Навчання, співпраця, кошти, зосереджені на зміцненні цих спільнот, дають новий подих продуктивності, а слідом за цим — інноваціям самого бізнесу. У цьому ключі, під егідою об’єднання зусиль Андрей Шептицький дав життя тому, що в книзі Мирослава Мариновича отримало назву «економічне преображення Галичини».[18]
«Як будемо разом триматися, то в кожнім ділі будемо сильніші. На кооперації в переважній частині спирається добробут народу. Через кооперацію, через організацію, через згуртування наших сил, через порядок і єдність, ми вдесятеро множимо наші економічні сили, наш здобуток».[19] Митрополит вірив і, ба більше, бачив на практиці здобутків кооперативного руху Галичини, що об’єднані зусилля є запорукою самодостатності і досягнення загального економічного добробуту. До сьогоднішніх днів ця базова думка трансформувалася у комплексне поняття кластер — об’єднання/стійка група, в якій учасники взаємодоповнюють і підсилюють одне одного.[20] Користуючись цим поняттям, Портер і Крамер наголошують, що часто нерозкритий потенціал компанії перебуває у площині, яка вимагає співпраці.[21] Міцних партнерів для такої співпраці можна шукати деінде або, що вигідніше, можна їх розбудовувати довкола власного бізнесу.
За таким принципом компанія Nestlé Nespresso об’єднала зусилля з вирощування і постачання кавових зерен в унікальну програму співпраці з громадськими організаціями та фермерами з кавових регіонів. Підтримуючи розвиток інфраструктури, технологій і вмінь місцевих виробників, Nespresso не просто допомагає потребуючим регіонам, а й здобуває постачальників високоякісної сировини, яка робить продукт упізнаваним і особливим.[22]
Співпраця також стала основою успіху українського продукту Grammarly – помічника з написання грамотних текстів англійською та інструмента, який виріс до світових масштабів.[23] На думку засновників, продукт зміг вирости і стати популярним саме завдяки відгукам користувачів.[24] Замість того, щоб вкладати безрозмірні кошти у винайдення безпомилкових алгоритмів для коригування текстів, на початку свого розвитку Grammarly встановили функцію голосування, якою користувач міг сигналізувати, чи коригування було правильним.[25] В результаті, окрім технічної сторони, команда Grammarly покладалася на допомогу мережі користувачів, які щодня робили продукт кращим. За принципом об’єднання спільнот заради кращого результату також працюють такі українські проєкти як громадський ресторан «Urban Space 100» та інноваційний центр «Промприлад.Реновація», які на додаток до бізнес-складника, зробили суспільний добробут невіддільною частиною свого існування.
До глибин сучасних формул «спільної цінності»
Підбиваючи підсумки, знову ж таки звернуся до слів Мирослава Мариновича: «Йдучи до джерел, Шептицький якраз і ставав нашим сучасником».[26] Митрополит Андрей Шептицький формулював свій підхід до буденних і глобальних питань, звертаючись до богословських основ. Проте не обов’язково займатися богослов’ям чи навіть бути християнином, щоб бачити дотичність вчень Шептицького до питань сьогодення. Відгомін його настанов у дискусіях Портера і Крамера, які задали нові тренди у сфері соціальної відповідальності бізнесу, доводять, що нібито абстрактні поняття любові, далекоглядності і об’єднання сил мають практичне застосування. Як ніколи, сьогодні ці поняття вартують особливої уваги, поширення, і застосування – не лише заради власної вигоди, а й задля загального добробуту.
Підготувала Оксана Терлецька, фахівчиня з правових питань і євроінтеграції.
Авторка ілюстрації: Ліліана Терлецька
[1] Цит. за кн.: Мирослав Маринович. Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми». Львів: Видавництво Старого Лева, 2019, с.24 (далі – Мирослав Маринович. Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми»)
[2] Porter, M.E., Kramer, M.R. (2011) Creating Shared Value, Harvard Business Review, 2-17. https://hbr.org/ (переклад з англійської – мій; далі – М.Портер, М.Крамер, Творення спільної цінності)
[3] М.Портер, М.Крамер, Творення спільної цінності, с.6
[4] Цит. за кн.: Мирослав Маринович. Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми», с.20
[5] Цит. за кн.: Мирослав Маринович. Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми», с.70
[6] М.Портер, М.Крамер, Творення спільної цінності, с.5
[7] Там само, с.4
[8] Там само
[9] Цит. за кн.: Мирослав Маринович. Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми», с.70
[10] М.Портер, М.Крамер, Творення спільної цінності, с.5
[11] Там само, с.7
[12] Цит. за кн.: Мирослав Маринович. Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми», с.50
[13] М.Портер, М.Крамер, Творення спільної цінності, с.7
[14] Там само, с.8-9
[15] Там само, с.9
[16] Цит. за кн.: Мирослав Маринович. Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми», с.49
[17] М.Портер, М.Крамер, Творення спільної цінності, с.12
[18] Цит. за кн.: Мирослав Маринович. Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми», с.82
[19] Там само, с.94
[20] Словник.ua. Портал української мови та культури // https://slovnyk.ua
[21] М.Портер, М.Крамер, Творення спільної цінності, с.15
[22] Там само, с.13
[23] Grammarly, https://www.grammarly.com/about
[24] Gorbatko I. (2017) Growth Story: How Grammarly Is Helping the World Communicate Better, Medium, https://medium.com (переклад з англійської – мій)
[25] Product Habits Blog, https://producthabits.com/how-grammarly-quietly-grew-its-way-to-7-million-daily-users/ (переклад з англійської – мій)
[26] Цит. за кн.: Мирослав Маринович. Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми», с.29